Музичні інструменти

Скрипка - скрипка вважається королевою музики, вона є найпоширенішим струнним смичковим інструментом. Скрипки робили у багатьох країнах світу, але кращі скрипкові майстри жили в Італії, а найвідоміші – у місті Кремоні. Інструменти, створені кремонськими майстрами XVI-XVIII ст. – сімейством Аматі , його учнями Антоніо Страдіварі та Гварнері дель Джезу, до сьогодні вважаються неперевершеними. Свято оберігали італійці таємниці своєї майстерності. Звук їхніх скрипок вирізнявся особливою співучістю та ніжністю, а ідеалом звучання вони вважали людський голос. Знаменитих італійських скрипок збереглося до нашого часу не так вже й багато, і усі вони – на суворому обліку. Грають на них кращі музиканти світу.

Загальний діапазон скрипки – від соль малої до соль четвертої октави. Скрипаль змінює висоту звуку, притискаючи струну до грифа пальцями лівої руки. Щоб було зручно грати, він кладе скрипку на ліве плече і притримує її підборіддям. У правій руці він тримає смичок, яким водить по струнах.Смичок- це дуже важлива деталь. Від нього багато в чому залежить характер звучання. Складається смичок з тростини, на нижньому кінці якого прикріплена колодочка. Вона служить для натягування волоса (його роблять з кінського хвоста), який з іншого боку прикріплений до тростини нерухомо. Якщо ми зачепимо струну пальцем, а потім відпустимо, звук швидко згасне. Смичок же ж можна вести по струні безперервно протягом довгого часу, і звук буде тягнутися також безперервно. Тому скрипка дуже співуча. Звучання її схоже на трепетний людський голос.

Віолончель - належить до групи струнних смичкових інструментів. Звук віолончелі густий, соковитий і співучий. За тембром він нагадує людський голос і найбільше – баритон. Віолончелі чудово вдаються широкі співучі мелодії. У них найяскравіше розкриваються багаті можливості інструменту, його красивий благородний тембр. Але й віртуозні твори цілком доступні цьому інструменту. Якщо скрипку і альт музиканти тримають горизонтально на плечі, то віолончель занадто велика для цього. Її ставлять вертикально. Раніше, у минулі століття – на спеціальний стілець, причому грали стоячи. Потім пристосували металевий шпиль, який впирається в підлогу, і виконавець грає сидячи, помістивши інструмент між колін.
Для віолончелі написано багато творів.

Контрабас, званий також струнний бас, бас-скрипка, бас-віола, або просто бас, є найбільшим і найнижчим за звучанням струнно-смичковим інструментом з сімейства віол в сучасному симфонічному оркестрі. Він є стандартним членом секції струнної групи симфонічного оркестру і невеликих струнних ансамблів у європейській класичній музиці. На контрабасі грають або смичком, або піццікато (перебираючи струни пальцями).
Бас використовується в різноманітних жанрах, таких як джаз, блюз, рок-н-рол, традиційній музиці кантрі, блюграсс, танго і багатьох видах народної музики. Людину, яка грає на контрабасі, як правило, називають контрабасистом або басистом.

Клавесин - щипковий клавішний музичний інструмент, відомий з 16 ст., перші відомості про клавесин відносяться до 1511 року; найстаріший клавесин, що зберігся до наших днів – інструмент італійської роботи, датується 1521 роком.
Спочатку клавесин був чотирикутної форми і нагадував за зовнішнім виглядом «вільний» клавікорд, на відміну від якого мав струни різної довжини (кожній клавіші відповідала окрема, налаштована в певному тоні струна) і складніший клавішний механізм. Струни клавесина приводилися у коливання щипком за допомогою пташиного пера, прикріпленого на стержні-штовхачі. При натисканні клавіші штовхач, що знаходився на її задньому кінці, піднімався і перо зачіпалося за струну (пізніше замість пташиного пера використовували шкіряний плектр).
Звук клавесина – блискучий, але – уривчастий, не піддається динамічним змінам (тобто на ньому не можна заграти голосніше, чи тихіше), зміна сили і тембру звуку не залежить від характеру удару по клавішах.
З початку 17 століття замість жильних використовувалися металеві струни, більшої довжини (від дисканта до басу). Інструмент набув трикутної крилоподібної форми з повздовжнім (паралельно клавішам) розташуванням струн.
Зовні клавесини зазвичай оброблялися дуже витончено (корпус прикрашався малюнками, інкрустаціями, різьбленням).
Клавесин застосовувався як сольний, камерно-ансамблевий та оркестровий інструмент.
До кінця 18 ст. твори французьких клавесиністів почали зникати з репертуару виконавців. У підсумку інструмент з настільки довгою історією і настільки багатою художньою спадщиною, був витіснений з музичної практики і замінений фортепіано.

Орган - цар інструментів, його можна порівняти лише з оркестром. Відомий з сивої давнини, він удосконалювався в міру науково-технічного і культурного прогресу, і тепер він володіє величезними виконавськими можливостями.
Це духовий клавішний інструмент. Між клавішами і трубами (джерелом звуку інструменту) знаходяться повітро-нагнітаючий пристрій і повітропроводи. Все це розміщено в загальному корпусі. Місце, де сидить виконавець, та знаходяться клавіатури і важелі управління, називається кафедрою. По суті, вона нагадує сучасний пульт управління складною машиною. Органіст, який грає на ручних і ніжних клавіатурах, не має можливості перемикати важелі тембрових регістрів. Це робить помічник по заздалегідь написаній в нотах регістровці.
Органи виготовляють завжди індивідуально, різної величини, в залежності від розмірів собору, будинку, споруди в якій вони встановлюються.З найдавніших часів органна музика була пов’язана з духовним мистецтвом. Тому органи встановлювалися насамперед у соборах. При цьому орган використовувався і як акомпануючий інструмент (при виконанні духовних піснеспівів) і як сольний.

«Найважливіший і найцікавіший в музично-історичному відношенні інструмент», - так кажуть про лютню багато музикантів, які цікавляться історією музичних інструментів. Лютня була поширена в усьому стародавньому світі. Її вважали найдосконалішим з усіх музичних інструментів і називали королевою інструментів. У XV – XVII століттях вона звучала всюди. Використовували її і як сольний інструмент, і для супроводу. Лютні великих розмірів звучали в ансамблях і навіть в оркестрах. Лютня стала головним інструментом, популярним і у буржуа, і серед аристократів .

Лютневі композитори нотами свою музику не записували. Для цього існувала інша система запису - табулатура.
Поступово їй довелося поступитися своїм місцем смичковим інструментам: вони володіли більш потужним і яскравим звуком. А в домашньому музикуванні лютню витіснила гітара.

Гітара – один з найпоширеніших інструментів. Будь-який вокально-інструментальний ансамбль починається з гітари. Батьківщина гітари невідома. Адже інструменти, дуже схожі за будовою та принципом гри існували вже тисячі років назад у стародавній Індії та Китаї, хоча сучасною батьківщиною вважають Іспанію, де вже в VIII – IX століттях отримала широке розповсюдження. З Іспанії гітара поширилася по всій Європі.
Гітара – струнний щипковий інструмент. За формою вона нагадує струнні смичкові, але відрізняється від них кількістю струн і способом гри. Зараз у світі існує дуже багато різновидів гітар – від класичної шестиструнної та гітари-фламенко до електрогітари та міді-гітари (цифрової гітари).

Бандура - інструмент вільних співців, оспівувачів славетних героїв української землі, їх великих подвигів та невдач, оплакувань їхньої героїчної смерті та страждань народу під невольницьким гнітом…
Бандуру цінували та любили козаки, а бандуристи були членами Війська Запорізького та разом із іншими музикантами (сурмачами, трубачами та довбишами) брали участь у військових походах. Цікавою особливістю кобзарів-бандуристів була традиція братств, для передачі своїх знань та вмінь нащадкам. Виглядало це таким чином: вчитель (майстер) із хлопчиків з хорошим музичним слухом та вокальними даними обирав собі учнів, які провчившись декілька років посв’ячувались у кобзарі.
Бандура – струнно-щипковий інструмент, її відносять до родини арфових. Гра на бандурі дуже схожа до виконання на арфі – пальцями обидвох рук защипують струни, яких у сучасних концертних хроматичних інструментах налічується до 65-ти, які колись були жильними, а тепер використовують металеві. Предками сучасної бандури вважають кобзу. Бандура використовується як сольний інструмент, так і у складі ансамблів – тріо, капели, у складі оркестру народних інструментів і ін…

Флейта - це один з найдавніших духових інструментів. Археологи знаходять зображення флейтистів на фресках Давнього Єгипту та Греції. Виникши з очеретяної дудки, флейта спочатку була простою дерев’яною трубкою з отворами. Протягом багатьох століть вона удосконалювалася, поки не набула сучасного вигляду.
Флейта належить до дерев’яних духових інструментів, хоча, дякуючи винаходу Теобальда Бьома, зараз її виготовляють з металу (деякі музичні фабрики мають моделі, виготовлені з дерева).

Труба – це мідний духовий музичний інструмент, найвищий за звучанням серед мідних інструментів. Її зображення знаходять при розкопках Давнього Єгипту, Стародавньої Греції, про музичні інструменти подібної конструкції відомі згадки ще 3600 років тому. Вона сповіщала про небезпеку, підтримувала відвагу воїнів в бою, відкривала урочисті церемонії, закликала до уваги. А в XVII столітті труба увійшла до складу оперного оркестру. Спершу вона виконувала скромну роль: зрідка грала короткі сигнальні мотиви, брала участь у виконанні акордів. У той час їй були доступні тільки нескладні мелодії, побудовані по звуках тризвука.
Однак йшли роки, інструмент удосконалювався, збільшувався його діапазон.
Труба змогла виконувати більш складні і виразні партії. Її яскравий, чистий, трохи різкуватий тембр все частіше зацікавлював композиторів. Труби зазвучали в урочистих, героїчних, а іноді і ліричних епізодах.
Труба використовується в симфонічному та духовому оркестpax, в джазі. Її дзвінкий і сильний тембр часто звучить у кульмінаціях, де він може перекрити весь оркестр.

Кларнет – один з найбільш співучих і віртуозних дерев’яних духових інструментів.
Можливості кларнета дуже великі. Йому притаманні і виразний спів, і блискучі віртуозні пасажі. Він може грати ледь чутно, найтихіше піаніссімо, але може і вразити сильним повним звуком.
Тембр кларнета прекрасно зливається з іншими духовими інструментами. Тому він – неодмінний учасник оркестру і всіляких ансамблів.
Багато характерних конструктивних особливостей будови кларнета було запозичено для саксофона, і музикант, який володіє одним з цих інструментів, може з успіхом грати і на іншому.

Гобой – дерев’яний духовий язичковий інструмент.
Гобой – наступний по висоті звучання дерев’яний духовий інструмент після флейти. За формою своєї він дуже нагадує берестяний ріжок пастушка. Правда, гобой значно більший і, крім того, він прикрашений красивими блискучими кнопочками – клапанами.
Гобой був улюбленцем стародавніх греків і стародавніх римлян. Греки звали його Авлос.
Голос гобоя також нагадує голос англійського ріжка.
Англійський ріжок – різновид гобоя. Це один з найпоетичніших інструментів симфонічного оркестру з сімейства дерев’яних духових. Він схожий на гобой, лише звук його нижчий, м’якіший, глухіший, густіший, більш терпкий, і за розміром він більший. Цей інструмент особливо любить грати музику, пов’язану з образами Сходу.

Фагот – найнижчий за звучанням з дерев’яних духових інструментів.
Дуже швидкі, технічно складні пасажі на фаготі грати важко. Але все ж фагот досить рухливий. Нерідко виконувана на ньому мелодія в швидкому русі справляє комічне враження.

Саксофон – духовий дерев’яний музичний інструмент, за принципом звуковидобування належить до сімейства дерев’яних, незважаючи на те, що ніколи не виготовляється з дерева.
Саксофон має вигляд конічної трубки з тонкої латуні, іноді покритої сріблом, золотом або нікелем. Уздовж трубки розташовані від 20-ти до 23-х отворів різного розміру. Ці отвори прикриті клапанами, що містять м’які шкіряні подушки для отримання герметичності. Починаючи з альтового саксофона і нижче інструменти мають
характерний вигин в нижній частині, який завершується розтрубом.
Саксофон зазвичай використовують в джазовій музиці, блюзі, соул, ритм-енд-блюз, реггі і ін. У класичній музиці саксофон використовується в основному в якості сольного інструменту, в ансамблях саксофоністів (особливо квартетах) і в камерних ансамблях. Дуже рідко він зустрічається у симфоніях.

Валторна - відомий мідний духовий інструмент, що перевершує всі інші м’якістю тону. Предком валторни був мисливський ріг, в який трубили, коли потрібно було подати сигнал під час полювання або якої-небудь урочистої події, чи оголосити збір війська під-час військових дій. Для того щоб звук був чутний на далекій відстані, ріг стали подовжувати, а щоб грати було зручно, його придумали «скручувати».
Валторна відноситься до групи мідних духових інструментів. Вона грає в оркестрі дуже важливу роль. Звук її м’який, благородний . Валторна може добре передати і сумний, і урочистий настрій, може звучати і насмішкувато, уїдливо.
Валторна – оркестровий інструмент, хоча для неї існує і спеціальна, сольна література. У оркестрових творах валторни часто доручають відповідальні сольні епізоди.

Тромбон - слово італійського походження (італ. trombe – означає труба,trombone – велика труба). Англійський предок тромбона іменувався секбат(сакбат, sackbut) і був досить схожий з сучасним інструментом. Основна відмінна риса тромбона – його рухливе коліно, куліса. Куліса призначена для зміни висоти звуків інструменту. Коли вона висувається – звук, в міру подовження повітряного стовпа, стає нижчим.
Звучання тромбона потужне, виразне; разом з тим на тромбоні можливі будь-які градації тихого звуку. Інструмент проникливо звучить в духовній музиці, але часто асоціюється зі сферою надприродного. Якщо необхідно виразити в партитурі музичного твору відчуття тривоги, небезпеки, приреченості, то композитор, швидше за все, звернеться до звучання тромбона. У джазовій музиці тромбон, навпаки, часто звучить досить безтурботно.

Туба – широкомензурний мідний духовий музичний інструмент, найнижчий за регістром звучання.
Туба є найбільшою і найнижчою по тону з усіх інших мідних музичних інструментів симфонічного оркестру. Звук видобувається вібрацією або “гудінням” губами у великий чашоподібний мундштук.
Туба – це одне з нових доповнень до сучасного симфонічному оркестру, що вперше з’явилося в середині 19-го сторіччя. Оркестр зазвичай має одну тубу, що служить басом для духових інструментів, хоча її багатосторонність означає, що вона може використовуватися і підкріпленням для струнних інструментів, і для дерев’яних духових інструментів.

Ксилофон - дерев’яний ударний музичний інструмент.
Виникнення цього інструменту сходить до глибокої давнини а, точніше, – до того часу, коли про свідоме життя людства можна було говорити тільки, як про “первісний стан” його. Однак, звучання дерев’яних брусків привернуло увагу первісної людини вже давно і він будував всілякі види ящиків з розташованими поверх його порожнистої частини поперечними дерев’яними брусочками, за якими ударяв дерев’яними паличками або кістяними молоточками.

Літаври - ударний музичний інструмент древнього походження.
Казаноподібний корпус літаври виготовляють з міді, латуні або алюмінію, зверху покритий мембраною з добре виробленої шкіри (зараз її виготовляють з пластика).
Звук літавр – гучний, розлогий, видобувають двома паличками з кулястими голівками, обтягнутими пухнастою матерією (фільц), а для досягнення більшого тембрального різноманіття використовують наконечники з фетра, шкіри чи дерева.
Шанованим інструментом були літаври і в українців – козаки використовували їх у боях, щоб нагнати страху на ворога, а у мирний час казани літавр використовували для того, щоб приготувати славний козацький куліш.

Тарілки - ударний музичний інструмент з невизначеною висотою звуку. Тарілки відомі з часів стародавнього Єгипту, Індії, Китаю. В Європі відомі із середньовіччя. Інструмент має вигляд двох дисків, викуваних зі спеціального сплаву, в основі якого латунь та бронза. Використовують тарілки різного діаметру: малі – (25—35 см), середні – (37—45 см), великі (47—60 см), а також різної товщини. На парних тарілках грають, вдаряючи однією по іншій зустрічним ковзаючим рухом. Розрізняють відкритий удар, при якому тарілки продовжують вільно звучати та закритий, при якому краї тарілок виконавець притискає до плечей.